«Бортництво Київської області» – у національному переліку нематеріальної культурної спадщини України

Серед 21-го елемента, якими, згідно наказу Міністра культури та інформаційної політики України Олександра Ткаченка від 6 липня 2022 року, поповнився Національний перелік нематеріальної культурної спадщини України, є й елемент «Бортництво Київської області». 

Цю більш ніж тисячолітню традицію було подано на розгляд Експертній раді з НКС МКІП України її носіями – бортниками Іванківської ТГ, жителями сіл Шпилі, Рудня Шпилівська та Обуховичі Вишгородського району Київської області у науковому супроводі КЗ КОР «Вишгородський історико-культурний заповідник» за результатами реалізації Національного проєкту «Бортництво Полісся: архаїчна традиція у сучасному вимірі».

Справжнім відкриттям проєкту стало віднайдення бортницьких осередків на Київщині, зокрема, в Іванківській територіальній громаді Вишгородського району. Адже до 2020 року вважалося, що осередків давнього промислу в Київській області не збереглося, хоча ще з княжих часів він був поширений на Київському Поліссі, як і в інших регіонах Поліського ареалу – Житомирщині, Рівненщині, Волині.

Багато людей в селах Полісся здавна і до ХІХ ст. займалися бортництвом – традиційним привласнювальним промислом. Ця справа була прибутковою, шанованою, а ще – небезпечною, адже борті розташовувалися високо на деревах, і щоб узяти мед, треба було мати неабияку вправність. З бортництвом пов’язане колодне бджільництво. Від однієї бджолосім’ї можна взяти від 5 до 10 кг меду. 

«Особливістю традиції Бортництва Київщини, зокрема, на Іванківщині, є відносно більше, порівняно з Житомирщиною та Рівненщиною, проявлення цієї традиції у формі колодного бджільництва, яке розвивалось поряд з класичним бортництвом. Такий варіант бортного промислу, як колодне бджільництво, передбачає розташування  бортних колод на спеціальних підвищеннях, які називають «кроватями». Це пов’язано зі специфікою київських ландшафтів, для яких при переході від Полісся до лісостепової зони характерна перевага змішаних лісів та безлісих ділянок. Борті встановлюють на платформах на деревах або на землі подалі від господарських споруд», – зауважує директор Вишгородського історико-культурного заповідника, кандидат історичних наук, ініціатор подання номінації «Бортництво Київської області» Влада Литовченко.

Про бортництво згадував у своїх «Альбомах» етнограф французького походження Домінік П’єр де ля Фліз. За його даними, у середині ХІХ ст. у Київській губернії «багато хто займається бджолами, тримаючи вулики біля хат або встановлюючи їх на верхівках сосен у лісах. Він зобразив на своєму малюнку жителів сіл Варовичі та Максимовичі, які нині входять до Поліської ТГ, серед яких особливо виділив бортника. 

Влада Литовченко звертає увагу, що з розвитком вуликового бджільництва, коли видобуток меду зріс  у рази, давній промисел втратив популярність, а «боротьба з колодами», яку проводила радянська влада під час колективізації, сприяла зменшенню кількості бортників. І на Київському Поліссі вона звелась до загрозливого мінімуму. Однак зовсім вони не зникли. 

За даними етнографів, у багатьох селах Київського Полісся аж до катастрофи на ЧАЕС основними типами вуликів залишалися борті і колоди. Бортництво активізувалося наприкінці 80-х років ХХ ст. – під час економічної кризи в Україні. 

Нині бортники є у селах Шпилі, Рудня Шпилівська, Обуховичі Вишгородського району. Це зазвичай чоловіки, однак працюють за активної підтримки інших членів родини, зокрема жінок. Знання про прадавній промисел вони отримали від старшого покоління. 

Бортництво може стати одним з об’єднуючих чинників для громади, тим більше, що у громаді поважають бортників і їхню справу, цікавляться розмаїтими традиціями бортництва, які варто досліджувати й популяризувати.

Тож внесення до Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України елемента «Бортництво Київської області» – на часі, адже промисел потребує збереження, а отже – підтримки і популяризації, роботи, спрямованої як на зростання престижності праці бортника, так і на посилення економічної складової ремесла.

За словами міністра культури та інформаційної політики України Олександра Ткаченка, нові елементи Національного переліку нематеріальної культурної спадщини представляють всю Україну. «І це дуже важливо, оскільки свідчить про незламність української культури та її життєздатність, попри всі намагання російського агресора знищити нашу ідентичність».

Влада Литовченко пропонує в подальшому приєднати (розширити ареал існування) елемент «Бортництво України» до існуючого з грудня 2021 року у Репрезентативному списку ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини людства «Бортництво Польщі та білорусі».

«Іванківська територіальна громада, у якій вдалося зберегти давню  етнокультурну традицію, завдяки внесенню елемента «Бортництво Київської області» до  Національного переліку нематеріальної культурної спадщини України, отримала чудовий поштовх до розвитку.

Творчий підхід до питання охорони і збереження унікального ремесла, підтримка  його носіїв може дати потужний поштовх до розвитку громади завдяки створенню унікального бренду, збагаченню культурного різноманіття, активізації роботи,  зокрема, у галузі туризму.

Джерело: КОВА