У Боярці відбулась мандрівна виставка під назвою "На зламі"

17 травня у Києво-Святошинському Центрі соціально-психологічної реабілітації населення відбулося відкриття мандрівної виставки «На Зламі» про порушення прав цивільного населення під час війни на Сході України.

Ця виставка поєднує особисті історії свідків та постраждалих з інфографікою та статистичними доказами, які показують, наскільки глибокі зміни відбулись у структурі суспільства після початку збройного конфлікту на Сході України, а також демонструє особисті переживання постраждалих про страх перед війною, злам звичного життя та незаконні ув'язнення на непідконтрольній території України.

«На Зламі» звертає увагу глядачів на проблеми адаптації ВПО, демографічні зміни в Донецькій та Луганській областях, відсутність спільного бачення щодо шляхів реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Виставка вже відвідала 18 міст України. А ще виставка ставить усім нам, українцям, різні питання, серед яких: як ми бачимо закінчення війни та яким ми бачимо наше майбутнє…

У відкритті взяли участь: Надія Нестеренко Nadiyka Nesterenko, аналітикиня «Східноукраїнського центру громадських ініціатив»; Марія Білякова, документаторка БФ Восток SOS; Анастасія Мухіна, колишня полонена.

«Початок війни я зустріла у Луганську. Приїжджали автобуси з людьми з Росії, які вимагали референдум», – пригадує пані Анастасія. Вона стала свідком, як з’явилися озброєні люди, які могли вистрілити у будь-кого. А під час референдуму знову приїздили люди з Росії.

«У 2014 році я самостійно писала листівки. У 2015 році вийшла на українських військових і поширювала їх листівки, передавала інформацію українській стороні про зброю, військових… Росіяни поводили себе дуже зухвало. З гранатомета стріляли у натовп та не дозволяли навіть накрити тіла, поки не приїде російське телебачення. Мене схопили при розклеєнні листівок. Це сталося 8 лютого, а 9 лютого сусідка прийшла в поліцію мене розшукувати, а їй сказали, що я у них, і якщо вона не хоче моєї долі – має забути».

«Росіяни дуже жорстко розправляються з тими, хто бореться проти них. Мене душили, підміняли ліки, знущалися. У мене були заощадження у банку, оскільки я понад 10 років працювала за кордоном. Забрали усе через липові нотаріальні доручення», – продовжує пані Анастасія. Вона розповіла, що у полоні була два роки, та про неї знали і за неї боролися. Люди зникають, про них може ніхто нічого не знати.

«Чи можна поїхати зараз у Донецьк?» – пролунало з авдиторії.

«Дуже б не радила! Ваше життя не варте тієї квартири чи майна, щоб туди їхати. Зараз там 1937 рік. Нічого не можна сказати, увесь час потрібно тримати язик за зубами, не подивись нікуди. Комендантська година. Якщо ви приїхали – сусіди відразу прозвітують куди потрібно і звідки ви приїхали.

Росіяни витісняють гривню, українську мову. Дуже важко знайти репетиторів з української мови, щоб вступити в Україні, бо вчителі бояться попасти в підвал.

З карантином стало усе ще гірше. Це використовується, щоб людей не пропускати, обмежити пересування.

Ніколи вже Луганськ і Донецьк не буде таким як до війни. І я ніколи не зможу туди повернутися та повернути житло. А ще тому, що там, у моїй квартирі, наді мною теж знущалися...»

Адреса виставки: вул. Хрещатик 83 (Києво-Святошинський ЦСПР).

Виставка діятиме до 30 травня і чекає відвідувачів!